Оформити замовлення
Є питання?

Напівпровідникова радіореволюція та її наслідки

07.10.2021

Як повідомлялося нами раніше, до 50-х років минулого століття для прослуховування приміщень спецслужби застосовували виключно мікрофони, що підключалися до контрольного пункту по дротах. Їх впровадження на об’єкти проникнення вимагало великого обсягу прихованих робіт із свердління отворів для встановлення мікрофону, прокладки й маскування сполучних проводів. І якщо вже тоді технології дозволяли виготовляти досить мініатюрні мікрофони, для яких потрібні були крихітні отвори, то приймальна лампова апаратура залишалася досить великогабаритною. Усе це, з одного боку, перетворювало апаратуру “прослушки” в виріб, доступний лише спецслужбам (ну, або дуже потужним фінансово-промисловим корпораціям), а з іншого – вкрай ускладнювало проведення операцій акустичної розвідки на території супротивника.

Першим вдалося подолати цей бар’єр уже відомому читачеві Л. Термену. Його “Златоуст” не вимагав дротового підключення. Проте він і його американо-британські копії все ще залишалися унікальними одиничними зразками, працездатність яких серйозно залежала від точного дотримання технології виготовлення і умов розміщення.

Справжній бум у використанні закладних пристроїв, що перетворив їх у справді масову техніку, в інструмент не тільки міждержавної, а й комерційної конкурентної боротьби, в вироби, що продаються на будь-якому радіоринку за низькою ціною, а головне, в знаряддя шпигунства, придатне для використання за кордоном, почався через деякий час після згаданого нами освоєння ультракоротких хвиль і дійсно епохальної події в сфері радіотехнологій – винаходу в 1947 році американськими співробітниками фірми Bell Вільямом Шоклі, Джоном Бардіним і Уолтером Браттейном напівпровідникового германієвого транзистора, за своїми габаритами в десятки, а іноді в сотні разів меншого, ніж електронна лампа, і при цьому набагато дешевого. З цього моменту і до сьогоднішніх днів на основі напівпровідникових технологій відбувається неухильна мініатюризація не тільки закладних пристроїв, але й іншої спеціальної техніки розвідки і контррозвідки.

Перший радіоприймач (SRT-1) / Surveillance Radio Transmitter – 1

До 1952 р. транзистори вже використовувалися в спеціальних пристроях типу слухових апаратів, а також у військових системах. Два роки по тому в США у вільний продаж вийшов перший кишеньковий транзисторний радіоприймач. Через кілька років після цього на озброєнні Technical Service Staff (TSS, Штаб технічних служб) ЦРУ, відповідального за забезпечення спецтехнікою, з’явився перший радіопередавач, спеціально призначений для проведення операцій акустичної розвідки і контррозвідки. Новий пристрій називався SRT-1 (Surveillance Radio Transmitter). У ньому вже не потрібно було з’єднувати мікрофон з магнітофоном окремою провідною лінією зв’язку. Однак, у схемі виробу поряд з транзисторами все ще застосовувалися електронні лампи, через що він мав розмір з взуттєву коробку. З цієї ж причини SRT-1 вимагав стільки енергії від батарей, що доводилося підключати його до стаціонарної системи електропостачання. Тобто використовувати цей пристрій в більшості таємних операцій було просто неможливо. Крім того, SRT-1, як і всьому класу радіозакладних пристроїв, була притаманна серйозна демаскуюча ознака, яка відсутня у провідних виробах, – радіовипромінювання, яке можна виявити за допомогою спеціального, а іноді і побутового радіоприймача. В SRT-1 був відсутній прилад дистанційного управління трансляцією акустики, тому радіосигнал випромінювався в радіоефір безперервно, що значно полегшувало процес його виявлення пошуковою технікою.

З наведених причин, незважаючи на всі хитрощі, що з’явилися останнім часом: дистанційне керування, цифрове стискання акустичного сигналу, його кодування і шифрування, – радіозакладні пристрої не змогли повністю витіснити з арсеналу спецслужб дротову техніку прослуховування, яка до сих пір міцно займає відведену їй нішу в арсеналі спецслужб, залишаючись незамінною при стаціонарному обладнанні об’єктів зацікавленості.

Так, в 1952 році в будівлі посольства США співробітники відділу оперативної техніки МДБ зуміли встановити 44 стаціонарних мікрофона, захованих в бамбуковій обшивці стін службових посольських приміщень. В 1964 році після зради співробітником КДБ Ю.Носенко, який повідомив про цю операцію американцям, служба безпеки посольства виявила мікрофони в шифрувальних кімнатах і навіть в одному з кабінетів московської резидентури ЦРУ. Для цього команді фахівців-пошукачів технічного захисту інформації (ТЗІ) ВМФ США (в США і Європі ці підрозділи іменуються Technical Counter Surveillance Team, TSCM teams, інакше “Команди протидії технічного спостереження”) довелося розібрати стіни, поверхи і стелі будівлі посольства. Тільки після демонтажу чавунних радіаторів в кутку кімнати і розбирання стіни позаду них технік-пошуковик звернув увагу на виступаючу на 2 см частину дерев’яної конструкції і запитав: “Як ви думаєте, що це?”.

Схема установки микрофона со звуководом во внешнюю стену посольства

Схема встановлення мікрофона зі звуководом в зовнішню стіну посольства

Хитромудро прихований позаду радіатора підслуховуючий пристрій складався з полого дерев’яного шпунта, поєднаного з центром крихітного отвору в облицюванні стіни. Тридцятисантиметровий шпунт працював як звуковий канал для мікрофону, прихованого в цеглі зовнішньої стіни будівлі. Дроти від мікрофона не проходили через внутрішні стіни, де вони могли бути виявлені, а проходили в штукатурку зовнішнього фасаду будівлі і далі через фундамент в сторону контрольного поста КДБ. Дерев’яні звуководи не виявлялися металошукачами, а металічні мікрофони розташовувалися поза їх досяжністю. Розміщення мікрофона в глибині, позаду радіатора, не тільки знижувало можливість його виявлення, а й зменшувало ризик того, що його можуть закрити фарбою або шпалерами.

Прослуховування іноземців внутрішніми силами КДБ в Латвії

Ілмар Сусейс, співробітник Оперативно-технічного відділу КДБ Латвійської РСР в 1970-1991 роках, розповів, що стаціонарними системами прослуховування в м. Рига були обладнані готелі “Рига”, “Латвія”, “Турист” та “Саул”. Контрольний пункт розміщувався в спеціальному приміщенні без вікон, у так званій “Чорній кімнаті”. У ній знаходилися підсилювачі і магнітофони, до яких підключалися екрановані дроти від мікрофонів в “літерних” номерах (зокрема, в готелі “Рига” їх було 7, а в більш новому “Латвії” – вже 50). Адміністратори готелю, що були в довірчих відносинах з КДБ, отримували вказівки, у який з вказаних номерів слід поселяти іноземця, що представляє оперативний інтерес. Здобута потім інформація записувалась, шифрувалася і по телефонній лінії відправлялася в спеціальний технічний центр КДБ на вул. Пушкіна, 14, де і оброблялася.

У 1972 році Оперативно-технічний відділ КДБ Естонської РСР в Талліні обладнав системою підслуховування новий готель “Віру”, у якому зупинялися міжнародні бізнесмени. Мікрофонами були оснащені 60 з 420 номерів, а контрольний пункт розташовувався на самому верхньому 23-му поверсі. Сьогодні там відкрито історичний музей “прослушки” КДБ, в якому відвідувачі зможуть побачити робочі місця співробітників КДБ і безліч мікрофонів самої різної форми, вбудованих в побутові предмети номерів готелю.

На відміну від стаціонарних дротових систем, використовуваних переважно спецслужбами, радіозакладні пристрої в силу простоти виготовлення, дешевизни, мініатюрності і мобільності перетворилися в головний інструмент комерційного і побутового шпигунства від рівня міжнародних корпорацій до самого дрібного бізнесу. Хоча, звичайно ж, і спецслужби використовують їх повною мірою.

Створення нового покоління радіоприймача SRT-3

Звісно після появи SRT-1 TSS ЦРУ невпинно працювали над його вдосконаленням. У результаті в 1961 р. воно отримало нове покоління передавачів SRT-3, в якому були усунуті недоліки SRT-1 і його рідко використовуваної модифікації SRT-2. Новий передавач мав розміри з пачку сигарет, був повністю транзисторним, випромінював у верхній частині УКХ-діапазону важко виявляємий радіосигнал потужністю 5 мВт, який міг прийматися контрольним пунктом, віддаленим від пристрою на кілька сотень метрів. Цей виріб надійшов на озброєння зарубіжних резидентур ЦРУ і вперше став широко застосовуватися в операціях акустичних розвідок на території інших країн. Практикою було встановлено, що SRT-3 найкраще показує себе при встановленні в міжстінний отвір або під дерев’яну підлогу з мікрофоном, закріпленим навпроти крихітного отвору або природної щілини. Подібний пристрій було вбудовано в диван в квартирі співробітника посольства СРСР в одній з капіталістичних країн, працював на частоті 73 мГц і передавав акустику приміщення на відстань до 700 метрів.

Радиозакладное устройство, спрятанное в диване сотрудника посольства СССР

Радіозакладний пристрій, захований в дивані співробітника посольства СРСР

У вересні 1960 р. ЦРУ спробувало провести операцію по впровадженню SRT-3 у споруджений будинок посольства однієї з країн в Гавані (Куба). Для цього ЦРУ попередньо домовилося з господарем будівельної компанії-підрядника. Однак, після початку операції він злякався і відмовився пускати залегендованих співробітників ЦРУ на будівництво. Тоді з погодження місцевої резидентури ЦРУ техніки TSD (Technical Service Department, підрозділ ЦРУ, яке прийшло на зміну TSS) переключилися на обладнання радіозакладками офісу китайського Агентства друку, що відкривався й розташовувався в новому висотному будинку Seguro Medico в центрі Гавани. Для цього агент ЦРУ, кубинський вчитель танців на ім’я Маріо, орендував квартиру поверхом вище китайського офісу. У разі виникнення проблем, техніки TSD могли перебратися зі своїм обладнанням в квартиру секретаря посольства США, що жив в цьому ж будинку. Після отримання від Маріо умовного сигналу про можливість впровадження техніки, співробітники ЦРУ вивчили оперативну обстановку в оточенні об’єкта, підготували план робіт і приступили до його виконання, зокрема, до свердління з квартири Маріо отворів під мікрофон в китайський офіс. Однак через пару днів вони були раптово захоплені на місці злочину кубинської контррозвідкою. Що стало причиною їх провалу? – Невідомо. Але не виключено, що Маріо був перевербований або “підставлений” ЦРУ кубинською службою безпеки.

Слід зазначити, що загальним слабким місцем всіх перших зразків радіозакладок залишалось високе енергоспоживання й відсутність дистанційного керування (один раз увімкнувши, радіопередавач уже не можна було вимкнути). Саме на вирішенні цих двох ключових проблем і зосередилися напочатку 60-х років техніки ЦРУ, задіяні в забезпеченні операцій акустичної розвідки.

Представлені в той час на американському ринку побутові батарейки не цілком підходили для спеціальних операцій. Вони були занадто великими, працювали нестабільно, мали невеликий термін служби. Для тривалої роботи радіозакладного пристрою потрібно була значна їх кількість, що збільшувало вагу й об’єм пристроїв і, відповідно, вимагало більшого простору і зусиль для їх встановлення. У зв’язку з цим фахівці TSD почали розробляти технологію виготовлення ртутних батарейок, яка дозволяла забезпечити високу енергоємність, тривалу службу і невеликі розміри. За основу був узятий побутовий ртутно-цинковий елемент живлення RM-1 фірми R. R. Mallory. Шляхом його доопрацювання до середини 60-х років вдалося створити досить надійні акумулятори, які згодом послужили моделлю для елементів живлення електрокардіостимуляторів.

Паралельно з цим велися дослідно-конструкторські роботи по зниженню енергоспоживання радіозакладних пристроїв і їх радіопомітності. Вирішити обидві проблеми одночасно дозволяло дистанційне керування (ДК) роботою пристрою. Його застосування давало можливість скоротити час роботи на випромінювання. Для цього TSD розробило таймер, який міг вмикати й вимикати приймач ДК радіозакладки протягом від 1 до 20 секунд. Якщо в цей час не надходив сигнал включення радіозакладки, таймер вимикав приймач ДК. В результаті вдалося домогтися скорочення споживання електроенергії на 90%. Пізніше вказана технологія була реалізована в пейджерах і сотових телефонах. А з початку 1970-х років засоби прослуховування, крім дистанційного керування, уже могли зберігати накопичену акустичну інформацію і в стислому вигляді передавати її в заданий час. Наприклад, передача акустичної інформації, накопиченої за добу, займала близько 15 хвилин.

Вишукувалися й інші шляхи приховування головної демаскуючої ознаки радіозакладки, – радіосигналу, особливо, якщо в ньому прослуховується акустика приміщення. Так, з середини 1960-х рр. радянські та американські радіомікрофони стали передавати акустичну інформацію на частоті, яка ніби прикривається і маскується більш потужною, але не інформативною частотою. Цей же метод застосували в мережевих закладках, призначених для передачі акустичної інформації через стаціонарну мережу змінного струму з частотою 50-60 Гц, але вище цієї частоти.

Техник TSS устанавливает сетевую закладку

Технік TSS встановлює мережеву закладку

Радиозакладка в сетевом тройнике

Радіозакладка в мережевому трійнику

У 50-ті роки TSS розробив і виготовив перші телефонні закладки, призначені для таємного прослуховування розмов в приміщенні через телефонний апарат або в абонентській телефонній лінії без проникнення на телефонну станцію. Для того, щоб прослухати приміщення, схема апарату допрацьовувалася таким чином, щоб покладена на важіль телефонна трубка дозволяла використовувати її в якості мікрофону. Якщо була відсутня можливість доопрацювати схему на місці, практикувалася таємна підміна апарату аналогічним з уже зміненою схемою. Акустика приміщення могла передаватися на контрольний пункт як по радіо, так і по тій же абонентській телефонній лінії. Для прослуховування розмов в абонентській лінії застосовувалося індукційне зняття інформації, при якому на телефонний провід одягався спеціальний датчик у вигляді муфти, що забезпечував перехоплення сигналу по побічному електромагнітному випромінюванню лінії і транслював його на портативний приймач оператора.

Перші пристрої, що визначають місцезнаходження об’єкта

Тоді ж з’явилися і перші закладні радіомаяки, які дозволяли відстежувати маршрути руху об’єктів зацікавленості, зокрема, для наведення на них зовнішнього спостереження. Наприклад, в 1959 році ЦРУ встановило портативний радіомаяк в автомобілі співробітника радянського представництва при ООН в Нью-Йорку. Цей радіомаяк працював в УКХ-діапазоні, був розміщений в спеціальному контейнері в бензобаку, приєднаний до електромережі автомобіля і починав роботу одночасно зі включенням запалювання. Разом з тим був і мікрофон, захований в обшивку автомобільної кабіни над головою водія. Цей пристрій слід класифікувати вже як засіб комбінованої акустичної та геопозиційної розвідок, оскільки він дав змогу не тільки прослуховувати переговори об’єкта, але і визначати його місце розташування.

Радиозакладное устройство комбинированной акустической и геопозиционной разведок

Радіозакладний пристрій комбінованої акустичної та геопозиційної розвідок, встановлений в автомобіль співробітника радянського представництва при ООН в Нью-Йорку

Під час В’єтнамської війни закладні радіомаяки активно використовувалися американською військовою розвідкою для таємного позначення цілей вогневого ураження. На Близькому Сході малопотужні маяки впроваджувалися, наприклад, в портфелі і в брючні ремені для захисту осіб, яких з великою ймовірністю могли викрасти. Після активації, за допомогою непомітного руху, маяк передавав сигнал про допомогу і вказував місце розташування викраденої людини.

Прототип сучасного центру сертифікації

Однак, зі зростанням кількості та різновидів різноманітної спецтехніки, ускладненням схемотехнік істотно зросла кількість її збоїв, що призводили до зриву операцій. Це вимагало підвищення надійності спецзасобів з її експериментальною перевіркою. Випробування, які проводилися з цією метою спецслужбами, згодом еволюціонували у встановлені законодавством процедури сертифікації – підтвердження відповідності зразка спецтехніки певному правоохоронному стандарту (наприклад, європейським ETSI, американському CALEA, російському СОРМ). Альтернативою сертифікації служить державна експертиза, яка проводиться при відсутності правоохоронного стандарту або в рамках кримінального розслідування. Виготовлений на замовлення спецслужби зразок спецтехніки в ході державної експертизи перевіряється на предмет відповідності до вимог, що викладені в технічному завданні, а вилучений в ході кримінального розслідування – на предмет віднесення його до категорії спецтехніки, що може посилити покарання.

За наявними відомостями, вперше подібний підрозділ, – прообраз сучасного центру сертифікації, – було створено в Technical Service Department (підрозділ, який прийшов на зміну TSS) ЦРУ США в 1964 році. Це дозволило бракувати ненадійні зразки і до кінця 1960-х років підвищити надійність наявних спецзасобів на 95%.

Незважаючи на витрати, поставлена дослідницька робота в TSD ЦРУ дозволяла не тільки вдосконалювати традиційні методи і засоби “прослушки”, але і відшукувати нові. Так, наприклад, на початку 1960-х рр. було реалізовано прослуховування за допомогою стаціонарної системи трансляції, призначеної для встановлення в школах, офісах і готелях для оголошення сигналів пожежної тривоги, цивільної оборони і т.п. Виготовлений фахівцями TSD електронний перемикач перетворював встановлені в кімнатах динаміки системи в мікрофони, що дозволяють контролювати і записувати розмови, що там ведуться. Це нововведення згодом використовувалося для організації прослуховування в громадських будівлях. Зараз подібним чином можуть застосовуватися системи охоронного відео-та аудіоспостереження, якими обладнані деякі офіси.

Подальший свій розвиток згадана ідея знайшла в пристосуванні до прослуховування динаміків телевізорів і настільних радіоприймачів. Побутова радіоапаратура також широко застосовувалася для камуфляжу радіомікрофонів, які забезпечувалися електрикою від її джерел живлення. Але зустрічалися і більш оригінальні випадки впровадження закладок.

Так, до цих пір невідомо, чому співробітнику служби безпеки угорського посольства в США прийшло в голову розкрити запаяну з усіх боків коробку кабельного розгалужувача, встановленого на сходовій клітці свого житлового будинку. Опинившись досвідченим радіотехніком, шляхом її візуального огляду він відразу знайшов всередині зайві радіодеталі, на які проста людина не звернула б ніякої уваги.

Більш ретельне обстеження системи телевізійних кабелів в будівлі дозволило службі безпеки угорської дипломатичної місії відшукати малогабаритні мікрофони в кімнатних телевізійних розетках. Далі угорські фахівці знайшли мікрофонні підсилювачі й модулятори і, нарешті, дісталися до колективної антени. В ході її вивчення вони виявили, що частина елементів цієї конструкції працює як радіопередавач НВЧ-діапазону. Саме звідси передавалася інформація від мікрофонів в житлових квартирах дипломатичного представництва на сусідню будівлю. На горищі будинку серед стандартних блоків телевізійних канальних підсилювачів виявили один незвичайний, який, взагалі не відрізнявся від інших за зовнішнім виглядом. Детальне розбирання цього блоку показало захований всередині радіопередавач, який використовував один з елементів приймальної телевізійної антени, яка доставляє інформацію на контрольний пункт ФБР в сусідньому будинку. Угорські фахівці не стали тримати в секреті свою знахідку й поділилися цим результатом зі своїми колегами по Варшавському договору, які змогли визначити і знешкодити аналогічні системи прослуховування в своїх житлових і офісних приміщеннях.

Обычный кабельный разветвитель

Звичайний кабельний розгалужувач (зліва) і обладнаний закладним пристроєм (праворуч)

Перехват інформаціі по виброакустичному каналу

Разом з тим, новий імпульс отримала і техніка перехоплення інформації з віброакустичного каналу. Наприклад, якщо в цільове приміщення неможливо було проникнути, не можна було просвердлити стіну або перекриття для того, щоб створити звуковод, використовувався радіостетоскоп або, інакше, контактний мікрофон. Його принцип роботи полягав в уловлюванні коливань будь-якої твердої поверхні стіни або підлоги квартири, суміжній з приміщенням об’єкта проникнення. Конструкція такого мікрофона була схожа на мембрану класичного грамофона з віддаленою голкою. Особливий тип контактного мікрофона, названий “акселерометр”, дозволяв фіксувати розмови в кімнаті через монолітні бетонні стіни товщиною до півметра. Технік міг видовбати невелике заглиблення в підлозі квартири над цільовим приміщенням, встановити туди контактний мікрофон і закрити це місце шпаклівкою для зменшення впливу сторонніх шумів і вібрацій.

Крім цього, з 50-х років минулого століття віброакустичний канал служив джерелом інформації при прослуховуванні спершу за допомогою інфрачервоних, а зараз – лазерних спрямованих мікрофонів. Слід зазначити, що перший інфрачервоний спрямований мікрофон, – виріб “Буран”, – на початку 50-х років в СРСР розробив все той же невгамовний Л. Термен. І інфрачервоний, і його замінник лазерний мікрофон, працюють за принципом аналізу відбитих променів від віконного скла, яке вібрує під впливом розмов, які ведуться в приміщенні. Для підвищення ефективності їх роботи в 1980-і роки була розроблена крихітна прозора призма, яка розміщувалася всередині шибок об’єктів. Вона дозволяла збільшити чутливість лазерного мікрофона і здійснювати його точне налаштування по куту відбиття, забезпечувавши можливість розмістити лазерний передавач і приймач в одній кімнаті, що ускладнювало їх виявлення. Подібні, практично невидимі неозброєним оком мікропризми, були виявлені технічними фахівцями КДБ під час огляду шибок будівлі нового комплексу посольства СРСР у Вашингтоні. Радянські пошуковики звернули увагу на крихітні дефекти всередині товстих склопакетів і почали уважно їх вивчати за допомогою мікроскопа. В результаті було встановлено, що “дефекти” при великому збільшенні мають форму правильної призми, що викликало справедливу підозру фахівців. Для підтвердження призначення цих “дефектів” довелося вирізати частину скла і відправити в Москву на детальне обстеження, звідки потім прийшло підтвердження їх спеціального призначення.

Схема подслушивания с помощью лазерного микрофона и микропризмы

Схема прослуховування за допомогою лазерного мікрофона і мікропризми

Як бути, якщо цікава розмова проводиться поза приміщенням?

З сорокових років минулого століття проблема прослуховування таких розмов вирішувалася за допомогою спрямованих мікрофонів. Спершу вони виготовлялися за схемою “велике вухо”, представляючи собою мікрофон, встановлений у фокусі своєрідного розтруба, який вловлював звукові хвилі й концентрував їх на мікрофоні. У 60-і роки з’явився так званий градієнтний мікрофон, або мікрофон-рушниця, який використовувався для прослуховування розмов за столиками на свіжому повітрі або в місцях куріння, віддалених на значні відстані. Він складався з набору трубок різної довжини, розміщених перед чутливим мікрофоном, дозволяв фільтрувати сторонні звуки і знижувати всі шуми, крім звуків голосу.

Проте, в цьому напрямку проводилися і більш екзотичні експерименти.

Так, на початку 1960-х рр. з ініціативи та за участю TSD після довгих поневірянь нібито був створений радіомікрофон, що поміщається в гвинтівкову кулю 45 калібру, вистрілює зі швидкістю близько 800 км / ч. Він міг працювати від мікробатарейки протягом одного дня, передаючи на частоті 400 МГц інформацію на відстань до 75 м. Передбачалося, що цей мікрофон буде використовуватися при наявності біля джерела шуканої акустичної інформації не дуже твердого предмета (дерева, дерев’яної віконної рами, лавки), куди даний мікрофон можна впровадити, вистріливши з рушниці зі спеціальним глушником.

“Акустичне кошеня”

Іншим не менш екзотичним проектом стало проведення дослідів по імплантації радіозакладок в тварин (шифр “Акустичне кошеня”). Закладки, що складалися з джерела електроживлення, радіопередавача, мікрофона й антени, планувалось впроваджувати таким чином, щоб не пошкодити природних функцій і рухів кішки; при цьому кішка не повинна була відчувати присутність спецпристроїв. В результаті виготовили три радіопередавача діаметром 2 см для установки в основу черепа кішки, де є вільна складка шкіри – свого роду природна кишеня. Впровадження радіопередавача виявилося вдалим, оскільки пристрій упаковувався в спеціальний контейнер для захисту від температури, рідин, хімії і вологості тіла. Розміщення мікрофона виявилося більш важким завданням, і в підсумку він був встановлений у вушний канал. Антена з найтоншого дроту зашивалася в довге хутро кішки і підключалася до передавача. Розмір тварини дозволяв розміщувати тільки невеликі батарейки, що обмежувало кількість годин роботи радіопередавача. Проте, проведені “випробування” показали, що, хоча система працювала і сигнал був стійкий, але переміщення кішки, незважаючи на попереднє дресирування, виявилися настільки непослідовними, що її застосування в оперативних цілях викликало сумнів, і проект закрили.

Проект “Акустичне кошеня”

“Дерев’яні закладки”

Як бачимо, науково-технічний прогрес не стояв на місці, і в 1970-і роки транзистори стали настільки мініатюрними, що їх стали об’єднувати в мікросхеми. Виготовлені з них мініатюрні закладні пристрої можна було впроваджувати в запальнички, годинник або калькулятори. Значне розширення номенклатури предметів, які могли служити камуфляжем, спричинило за собою істотне зростання кількості виготовлених закладних пристроїв. Тепер вони встановлювалися у меблі, книги, одяг, тюбики для крему, мережеві подовжувачі. За завданням спецслужб покоївка в готелі або який-небудь відвідувач закладу міг занести і залишити в ньому “закладку” під виглядом подарунка або непомітно підмінивши настільну попільничку на заздалегідь підготовлений дублікат. Часто для швидкого встановлення закладного пристрою американська розвідка застосовувала дерев’яні бруски. По-перше, дерево пропускає радіохвилі, по-друге, йому легко можна надати необхідну конфігурацію, щоб брусок не відрізнявся від інтер’єру приміщення, щоб він зливався з кольором і формою з меблями, прикрасами або рамою картини.

Журнальный столик, оборудованный радиозакладкой Журнальный столик, оборудованный радиозакладкой2

Журнальний столик, обладнаний радіозакладками, закамуфльовані під дерев’яний брусок

Зокрема, в 60-70-ті роки минулого століття біля дипломатичних представництв іноземних держав в Москві встановлювалися “міліцейські будки”, у яких насправді чергували співробітники КДБ. Крім охорони посольств, їм доручалося виявлення так званих ініціативників, тобто громадян СРСР, які з власної ініціативи пропонували свої послуги працюючим під прикриттям посольства співробітникам резидентур іноземних розвідок.

У зв’язку з цим зацікавлена в постійному припливі “ініціативників” і забезпеченні їх безпеки московська резидентура ЦРУ вирішила обладнати подібну будку біля свого посольства закладним пристроєм. Передбачалося, що це дозволить встановити особливості виконання “міліціонерами” своїх обов’язків і способи їх зв’язку з іншими підрозділами КДБ.

В ході підготовки до операції співробітники резидентури вивчили розклад “міліцейських” чергувань й інтер’єр будки, в якій знаходився вмонтований в стіну невеликий столик, телефон і електропіч. Через кілька місяців постійного спостереження офіцери ЦРУ помітили, що “міліціонер” часто залишає свій пост і переходить на іншу сторону вулиці, щоб поговорити з колегою. Коли двері були відчинені, співробітники ЦРУ визначили розміри столика в будці, а потім склали графік можливих поїздок “міліціонера”.

З метою операції в штаб-квартирі ЦРУ був виготовлений дерев’яний брусок під радіозакладку, для якого підібрали фарбу, яка точно пасувала під колір столика. В одну зі сторін дерев’яного бруска фахівці ЦРУ вставили спеціальні шурупи з пружинними механізмами, які могли швидко закріпити закладку під столиком. Коли брусок буде міцно притиснутий до нижньої сторони столика, необхідно натиснути штифти, які стирчать, щоб звільнити фіксатори пружин, які і загвинчують шурупи. Оскільки пристрій вимагав багато батарейок, дерев’яний блок виявився занадто великий для перенесення в атташе-кейсі, з яким зазвичай ходив резидент. З огляду на це, пристрій обладнали кріпленням для утримання бруска під верхнім одягом. Кожен день незалежно від погоди резидент ЦРУ одягав пальто і проходив повз будки. Вибравши момент, коли “міліціонер” покинув будку, він непомітно проник в неї, і протягом 30 секунд, розстебнувши пальто і вставши на коліна, витягнув брусок з підкладки пальто, засунув його під столик і активував механізм загвинчування шурупів. В результаті організованого таким способом тривалого прослуховування будки американській розвідці вдалося розшифрувати коди і жаргони, що використовувалися в радіопереговорах радянської контррозвідки в періоди спостереження за співробітниками ЦРУ, а також отримати уявлення про методи і прийоми стеження, що практикується КДБ в 1970-і рр.

Милицейская будка возле посольства США в Москве

“Міліцейська” будка біля посольства США в Москві, в яку було впроваджено радіозакладний пристрій, закамуфльований під дерев’яний брусок

Інший подібний “брусок” був виявлений пошуковими системами КДБ в дерев’яних конструкціях горища даху будинку, де проживав радянський дипломат високого рангу, акредитований в одній з країн тихоокеанського регіону. Мікрофон цієї радіозакладки був встановлений у вітальні біля отвору в стелі, куди виходили електрокабелі люстри. Для встановлення техніки підслуховування використовувався період ремонту особняка перед в’їздом туди радянського дипломата. Контрольний пункт був організований американською розвідкою в сусідньому будинку, де таємно розташовувалася апаратура прийому радіосигналів.

Размещение радиозакладки, закамуфлированной под деревянный брусок

Размещение радиозакладки, закамуфлированной под деревянный брусок1

Розміщення радіозакладки, закамуфльовану під дерев’яний брусок, в будинку радянського дипломата

Описані вище заходи по прихованій установці “брусків” та іншої “фурнітури” в лексиконі ЦРУ отримали назву “операцій швидкого впровадження”. Директор ЦРУ Вільям Кейсі особисто провів подібну операцію, встромивши закладний пристрій у вигляді шпильки в диван офісу високопоставленого чиновника під час своєї поїздки в одну з азіатських країн. У практиці ж радянської розвідки і контррозвідки вони зашифровувались абревіатурою “ТФП”, яка означала “таємне фізичне проникнення”.

Так, в 1965 році ПГУ КДБ в ході ТФП впровадило радіозакладки в квартиру одного з американських дипломатів в столиці Гвінеї м.Конакрі, а в 1972 році – в кабінет посла США в цій країні Тодмана. У січні 1966 року агенти ПГУ КДБ в Бейруті встановили радіозакладки в кабінеті посла Великобританії в Лівані Річеза, а в лютому – в кабінеті резидента британської розвідки SIS в Бейруті Пітера Ланна (операція “Рубін”). У результаті вдалося виявити більше 50 агентів британської SIS в Єгипті і на Близькому Сході, визначити особистості 6 осіб, які працювали на британців в агентурної мережі КГБ, ГРУ та Служби безпеки ЧСРР. У 1969 році радіозакладки були впроваджені в резиденцію глави представництва ЦРУ в Лівані. Наприкінці 1969 року була успішно проведена операція “Пресинг”, у ході якої дистанційно керованими радіомікрофонами були обладнані кабінети будівлі ООН. Тоді ж здійснили операцію “Краб” по установці радіомікрофонів в приміщеннях Генерального секретаря ООН У. Тана, в представництві Республіки Гана при ООН, і в залі засідань Комітету з міжнародних відносин Сенату США (цей закладний пристрій функціонував понад 4-х років). За опублікуваними в Інтернеті звітами КДБ тільки в 1976 році співробітниками КДБ проведено 37 заходів ТФП, в ході яких закладними пристроями обладнано 16 представництв країн НАТО.

Операція ТФП “Фламінго”

Велику популярність в літературі з історії спецслужб отримала операція ТФП “Фламінго”. Її підготовка тривала близько двох років, після чого у вересні 1980 року співробітники вашингтонської резидентури ПГУ КДБ СРСР обладнали радіозакладками, розташований в м. Арлінгтон (штат Вірджинія), конференц-зал “System Planning Corporation”, приватної компанії, яка займалася дослідженнями на замовлення Пентагону. Приводом для проведення операції стало цінне спостереження співробітника резидентури В. Лозенко, який зазначив, що, крім міжнародних науково-технічних конференцій, в яких він брав особисту участь, цей зал використовується для зборів працюючого на міністерство оборони США “Товариства оперативних досліджень”. У зв’язку з цим за день до закінчення свого закордонного відрядження і від’їзду з Вашингтона він встановив під одним зі столів конференц-залу підслуховуючий пристрій у вигляді стрижня довжиною 25 см з акумулятором. Сигнал від нього приймався на контрольному посту, обладнаному в автомобілі з дипломатичними номерами, на вбудовану в лобове скло Т-образну антену. Автомобіль паркувався на одній з 9 позицій, підібраних на відстані 300-500 метрів від офісу Корпорації. В ході операції протягом наступних 10,5 місяців були отримані важливі розвідувальні дані про розгортання американської ядерної зброї в Європі, про американський хімічну зброю, про перспективи ВМС США на виживання в конфлікті із застосуванням ядерної зброї і по позиції США на переговорах про ОСВ-2. Операція припинилася через вичерпання джерела живлення.

Остання відома операція ТФП, проведена вже СВР РФ, датується кінцем 1990-х років, коли співробітник ФБР і одночасно агент СЗР Роберт Ханссен встановив радіозакладний пристрій в конференц-залі Держдепартаменту США, розташованому поблизу кабінету Держсекретаря Мадлен Олбрайт.

Зауважимо, однак, що картина того, що відбувається в контрольованому приміщенні стане більш повною, якщо у ньому спільно з акустичним буде організовано відеоспостереження.

Перші операції з прихованим відеоспостереженням

Зважаючи на відсутність портативних систем телетрансляції до 1988 року співробітникам КДБ доводилося спостерігати за тим, що відбувається в приміщенні в режимі реального часу, обмежуючись фотографуванням, в кращому випадку – кінозйомкою. Процес впровадження техніки відеоспостереження був схожий з процесом впровадження мікрофона, але доводилося висвердлювати не тонкі канали-звуководи для мікрофона, а товсту трубу з крихітним “оком”, що виходить в приміщення. Природно, що інструменти створювали великий шум, тому подібні роботи проводилися або при будівництві та ремонті будівель (наприклад, готелів), або в крайніх випадках при проведенні оперативно-технічних заходів по шпигунству.

Наприклад, в кінці 1950х років під час одного з візитів в СРСР для індонезійського президента Ахмеда Сукарно була створена так звана “медова пастка”. До нього, відомому сексуальною нестриманістю, була підіслана група юних спокусниць, які попередньо познайомилися з ним під виглядом стюардес “Аерофлоту”.

Изготовление отверстия в потолочном перекрытия для фотоаппарата “Циния”

Виготовлення отвору в стельовому перекриття для фотоапарата “Цинія” із спеціальним об’єктивом “Льонок”

Сукарно запросив дівчат у готель і влаштував там під відеозапис КДБ грандіозну оргію. Але коли Сукарно продемонстрували порнофільм з його участю, він несподівано для всіх оцінив це як подарунок від радянського уряду і попросив зробити ще кілька копій. Так що завербувати Сукарно на основі компромату не вдалося.

У 60-і роки поки що не відео, але “кіно” закладками стали обладнуватися і перші зразки засобів автоматизованої обробки інформації. Так, в 1962 році ЦРУ встановило довірчі відносини з віце-президентом “Ксерокс” Джоном Дессоером, який погодився допомогти рідній спецслужбі. За його вказівкою в структурі фірми було організовано спеціальне секретне конструкторське бюро, яке змогло вмонтувати в величезну на ті часи копіювальну машину “Ксерокс-914” маленьку побутову 8-мм кінокамеру. У режимі покадрової зйомки кінокамера могла фотографувати на одну касету велику кількість титульних аркушів документів, що копіювалися, відображення від яких через спеціальне дзеркало потрапляло на селеновий барабан копіювальної машини і далі на аркуші білого паперу. Демаскуючий скрекіт кінокамери повністю перекривався шумом роботи ксерокса. “Допрацьована” таким чином копіювальна машина була продана радянському посольству в Вашингтоні на умовах гарантійного обслуговування. Раз на місяць завербований ЦРУ технік приходив в радянське посольство для регламентних робіт, і, як то кажуть, “міняв касету”.

Закладная кинокамера в ксероксе посольства СССР в США

Заставна кінокамера в ксероксі посольства СРСР в США

В середині 1970-х рр. Генеральне консульство СРСР в Сан-Франциско придбали японський копіювальний апарат “Тошиба”, справедливо не довіряючи американським моделям. На цей раз роботи з його технічного обслуговування проводилися під пильним наглядом офіцера безпеки консульства. Проте, через деякий час ксерокс вийшов з ладу, і сервісна фірма виставила за його ремонт астрономічний рахунок. Натомість консульство знайшло іншу фірму, яка погодилася на меншу суму за умови ремонту ксерокса в своїй майстерні. Але після закінчення ремонту недовірливе консульство відправило відновлений ксерокс для спеціального дослідження в інститут спеціальної техніки КДБ СРСР.

Схема установки закладной телекамеры в ксероксе консульства СССР в Сан-Франциско

Схема установки закладной телекамеры в ксероксе консульства СССР в Сан-Франциско1

Схема установки закладної телекамери в ксероксі консульства СРСР в Сан-Франциско

В ході спецдосліджень всередині зварної основи копіювальної машини співробітники інституту виявили витончений пристрій знімання інформації. Він за допомогою спеціального оптичного сенсора фіксував зображення першого аркуша копійованого документа, а потім передавав його в цифровому вигляді по радіоканалу в сусідній приватний будинок. Найімовірніше, саме там і розташовувався спеціальний приймач і принтер, які відновлювали зображення на папері для подальшого вивчення американською розвідкою.

Операції з комплексним застосуванням аудіо- та відеоспостереження

Одним з найбільш яскравих прикладів комплексного застосування стаціонарних і закладних засобів візуального, аудіо- та фотоспостереження є проведена радянською контррозвідкою операція по документуванню, тобто збору потенційних процесуальних доказів злочинної діяльності агента ЦРУ О. Пеньковського. Для його притягнення до кримінальної відповідальності потрібно було довести, що О. Пеньковський приносить додому секретні документи і фотографує їх, зафіксувавши О. Пеньковського в цьому процесі. Вирішити завдання спершу планувалося шляхом монтажу закладної фотокамери в квітковий горщик, який стояв на підвіконні, де Пеньковський зазвичай робив дані маніпуляції. Однак, спеціальні фотоапарати з автономним електроживленням, що були в той час в арсеналі КДБ, не вміщалися під вазон і, головне, видавали під час зйомки слабкі звуки, які міг почути О. Пеньковський. Тому задум операції змінили, і на балконі, що звисав над вікном Пеньковського, в спеціальних нішах з автоматичними шторками розмістили дві фотокамери зі звичайним і довгофокусним об’єктивами. Мешканцям верхньої квартири, звичайно ж, довелося під слушним приводом переселити в інше місце. Крім цього, до наглядового посту контррозвідки на горищі протилежної будівлі по дну Москви-ріки проклали спеціальний кабель для дистанційного керування фотокамерами, що рухаються нішами і шторками. Співробітники КДБ, спостерігаючи за вікном Пеньковського через Москву-ріку, підтримували телефонний зв’язок з іншою оперативною групою, яка контролювала з квартири верхнього поверху дії О. Пеньковського. В результаті були отримані “читабельні” фотознімки текстів секретних документів, згодом пред’явлені на суді в якості процесуальних доказів.

Пеньковский фотографирует секретные документы на подоконнике

О. Пеньковський фотографує секретні документи на підвіконні з квітковими горщиками

Схема фотодокументирования действий Пеньковского

Схема фотодокументування дій Пеньковского

Як бачимо, світовий технологічний стрибок, здійснений в кінці сорокових – початку п’ятдесятих років минулого століття полягав в освоєнні все більш коротких радіохвиль (спершу ультракоротких, а потім і діапазону надвисоких частот), а також у винаході та подальшої мініатюризації напівпровідникових приладів, зумовив вибухове, якісне і кількісне зростання різноманітної техніки не тільки “підслуховування”, але також “підглядання” і позиціонування. Невпинне здешевлення цієї техніки призвело до того, що вже в 70-80-роки спецслужби втратили монополію на її використання. Її виготовленням і комерційною реалізацією все частіше почали займатися різного роду дрібні підприємці і навіть радіоаматори-одинаки з клієнтурою, яка складалася з приватних охоронних та детективних агентств, служб бізнес-розвідки та інших недержавних структур.

Ось в такій обстановці до початку 80-х років минулого століття світ і підійшов до порога чергової технологічної революції, – на цей раз “цифрової”. Але про неї і про її наслідки ми поговоримо в наступній публікації.

news
Читайте також
14.09.2021
Публікації
Прорив: “Златоуст”, “Сповідь” і “Easy Chair”

Бездротове прослуховування - винахід ендовібратора

26.08.2021
Публікації
Підслуховування в епоху електрики

Історія підслуховування в епоху електрики

прослушка У кабінеті
16.08.2021
У кабінеті голови Закарпатської митниці виявили прослушку

Після зміни керівництва Закарпатської митниці в кабінеті начальника виявили «прослушку». СБУ почала розслідування за фактом незаконного збору даних.