Оформити замовлення
Є питання?

Підслуховування в епоху електрики

26.08.2021
Публікації

Засоби передачі інформації в «доелектричну» епоху

Які б пристосування для підслуховування розмов не винаходили в стародавньому світі і в середні віки, їх усіх об’єднував один істотний недолік: необхідність присутності людини – “слухача”, або, кажучи професійною мовою, оператора засобу акустичної розвідки в місці розміщення акустичного датчика – пристрою, який безпосередньо приймає і підсилює звукові (акустичні) хвилі з навколишнього середовища (посудина – “голосник”, коровій ріг, кімната – “слух” і т.і.). Це завдавало серйозні незручності, а в більшості випадків і загрожувало шпигуну-оператору, оскільки в силу невеликої дальності поширення акустичних хвиль йому необхідно було діяти в безпосередній близькості від добре охоронюваного об’єкту. Зазначені фактори перетворювали операцію акустичної розвідки в досить ризикований захід.

Різко знизити його небезпеку можна було б, вирішивши проблему передачі акустичних хвиль на великі відстані без втрати інформації, яка в них міститься. Однак, прийнятне рішення з’явилося лише з винаходом електрозв’язку.

Слід зазначити, що електрозв’язок винайшли поза всякою залежністю від потреб акустичної розвідки, бо з глибокої давнини людство прагнуло знайти способи якщо не миттєвої, то дуже швидкої передачі інформації з пункту А в пункт Б.

Перші лінії зв’язку, що з’явилися в древніх греків і китайців, були не електричними, а оптичними – звичайні багаття, які по черзі запалюють на сторожових вежах, збудованих в ланцюжок. Очевидно, що таким способом транслювалися лише заздалегідь обумовлені сигнали, навіть для передачі тексту подібна лінія зв’язку не підходила. Проте, століттями оптичні лінії вважалися найбільш перспективними, оскільки світло в повітряному середовищі поширюється набагато далі, ніж звук, – запалену в темряві свічку людина побачить з відстані приблизно 2.5 км. Інші ж фізичні поля ще належало відкрити. Тому робота над вдосконаленням оптичних ліній тривала та призвела до виникнення в 1778 році пристрою геліографа, який вперше дозволив передавати не одне і не два, а досить великий набір умовних повідомлень. В подальшому на зміну геліографу прийшов семафор французів братів Шапп, за допомогою якого передавалися навіть окремі знаки і букви, що спостерігалися в зорові труби.

У той же час людство постійно жадало чогось кращого. Користувачів оптичних ліній не задовольняла ні дальність зв’язку, що вимагала великої кількості проміжних станцій для прийому та ретрансляції повідомлень (так, в лінії Петербург-Варшава їх було 149), ні швидкість передачі інформації (45 умовних сигналів з Петербурга до Варшави передавалися за 22 хвилини), ні залежність зв’язку від погоди (у туман лінія не працювала).

Всі ці недоліки вдалося усунути лише з винаходом в 30-і роки XIX століття електричного телеграфу, найбільш дієздатний варіант якого представив Семюел Морзе, який розробив для передачі інформації код Морзе.

Однак, в ту епоху оптичний і електричний телеграф ще не знайшли свого застосування в техніці підслуховування, оскільки дозволяли передавати лише дискретну, тобто розділену на символи і знаки інформацію, в той час як мова являє собою безперервний процес коливання повітря, – аналоговий сигнал. Необхідно було якимось чином технологічно встановлювати і підтримувати залежність між фізичним процесом в каналі зв’язку і вихідними звуками, причому так, щоб на приймальному кінці їх можна було б вилучити з процесу. У техніці зв’язку процес поміщення вихідної інформації в фізичний процес, трансформації її в інформативний сигнал отримав назву модуляції, а вилучення її з інформативного сигналу на приймальному кінці, – відповідно, демодуляції.

Мікрофон – революційний винахід в області підслуховування

Першою справжньою революцією в області підслуховування став винахід американця Олександра Белла мікрофон – пристрій, що дозволяє перетворити мову в відповідний їй електричний сигнал, який вже можна передавати в лінію електрозв’язку. Сталося це в 1876 році. Перший мікрофон мав форму резервуара, в якому перманентна діафрагма розділяла провід і слабкий розчин кислоти. При впливі голосу діафрагма коливалася, провід стикався з рідиною, міняв опір електричного кола і створював таким чином модульований по амплітуді електричний сигнал.


(Рідинний передавач, запатентований Беллом 7 березня 1876 року і вперше випробуваний 10 березня 1876 рік)

Згодом кілька десятків років мікрофон безперервно удосконалювався. Зокрема, в 1890 році Ентоні Уайт запропонував варіант вугільного мікрофона. І вже через двадцять років йому знайшлося застосування у таємного політичного розшуку (Окремого корпусу жандармів Департаменту поліції) Російської імперії: в 1913 році мікрофонною системою підслуховування були обладнані зал засідань і кімната відпочинку депутатів Державної Думи Росії.

Перші, досить громіздкі комплекти апаратури акустичної розвідки, призначені для довготривалого (стаціонарного) підслуховування, складалися з: 1) мікрофона; 2) комплекту сполучних проводів; 3) приймача сигналів від мікрофона, який посилював і демодулював прийняті від нього акустичні електричні сигнали, забезпечував вивід відновленої мови на головні телефони або динамік.

Мікрофон приховано встановлювався в приміщенні об’єкта таким чином, щоб утруднити виявлення безпосередньо його та проводів, які від нього йдуть, – найчастіше він вбудовувався в стіну або в стелю. Приймач сигналів виносився за межі контрольованої зони об’єкта, в інше приміщення, де конспіративно устатковувався контрольний пункт. Однією з найскладніших операцій стаціонарного обладнання об’єкта була прокладка і маскування провідної сполучної лінії від мікрофона до віддаленого контрольного пункту. Внаслідок цього перші операції акустичної розвідки проводились переважно на власній території, де набагато простіше під виглядом будівельних або ремонтних робіт обладнати спецтехнікою посольство або місце проживання іноземного дипломата. Епізодично, приміщення також могло прослуховуватися електричними (з електричним підсиленням звуку) або звичайними механічними стетоскопами, але для цього необхідною була присутність агента спецслужби по сусідству з контрольованим приміщенням.

Ви можете запитати, а чому замість дротових ліній в 30-40 роки ХХ століття не використовувалося радіо, адже воно набагато зручніше і на той момент було відомо вже понад півстоліття?

По-перше, на той час в радіоефірі зв’язківці освоїли лише діапазон коротких хвиль. У ньому наявні технології дозволяли передавати тільки вузькосмугові сигнали, – наприклад, мову людини, що говорить в мікрофон, для розбірливості якої досить смуги частот 300-3400 Гц. У той же час для якісної передачі акустики приміщення, для впевненого впізнавання тих, хто говорить потрібна смуга частот 60-10000 Гц, а ще краще весь діапазон частот, що сприймаються людським вухом (20-20000 Гц).

По-друге, розміри радіоламп, на основі яких виготовлялися радіопередавачі, не дозволяли поєднувати їх в одному мініатюрному корпусі з мікрофоном, – все одно мікрофон потрібно було підключати до досить масивного радіопередавачу проводами, при цьому виникала необхідність десь ховати сам радіопередавач.

По-третє, для радіопередачі на коротких хвилях потрібна досить габаритна антена, яку бажано вивести з приміщення назовні, підняти вище і замаскувати.

І, нарешті, по-четверте, радіосигнал, особливо безперервний, надзвичайно легко виявляється засобами радіорозвідки і радіоконтррозвідки, після чого не складає труднощів встановити місцезнаходження його джерела.

Так що використання радіо в передвоєнну пору не коштувало свічок, проблем вистачало і при обладнанні об’єкта провідною спецтехнікою.

Особливості проведення операцій акустичної розвідки

При підготовці до операції акустичної розвідки (або до відповідного контррозвідувального заходу) необхідно було ретельно вивчити об’єкт, систему його охорони та сигналізації, підібрати в його оточенні місце для розміщення пункту контролю.

Місце для прихованої установки мікрофона визначалося, виходячи з наявного опису об’єкта і характеру вирішуваних завдань. Так, якщо потрібно було добути інформацію про хід службових нарад, мікрофон слід було  впроваджувати в приміщення, де вони проводилися. Якщо мова йшла про вербування когось із співробітників посольства, мікрофон монтувався туди, де можна було отримати компромат, – наприклад, в спальню.

Фахівці розраховували час безпечного перебування всередині приміщення, оптимальну дату і час встановлення оперативної техніки, передбачувані шляхи відходу з об’єкта, індивідуальні вимоги до оперативного прикриття і ризики в разі розкриття операції.

На підставі зібраних відомостей про місце проведення операції готувався план негласного проникнення на об’єкт і підготовки місця для встановлення мікрофону і прокладки від нього лінії зв’язку до пункту контролю. У плані також вказувалися режими зв’язку з групою зовнішнього спостереження за об’єктом і послідовність дій в надзвичайних ситуаціях: що потрібно робити при виникненні технічних складнощів або проблем з безпекою, що виникли в ході заходу.

При реалізації плану найбільшу небезпеку, безумовно, представляли роботи, що проводяться безпосередньо на об’єкті: свердління стіни, встановлення мікрофона, відновлення пошкоджених ділянок стін, камуфлювання мікрофона і проводів, усунення слідів проведених робіт, збір інструментів і потайне покидання об’єкта.

Після успішної реалізації цієї частини плану з контрольного пункту перевірялася працездатність мікрофона і ефективність прослуховування переговорів в контрольованому приміщенні.

Після закінчення заходу здійснювалося повторне таємне проникнення на об’єкт для вилучення мікрофона і проводів, що, втім, вдавалося далеко не завжди. Тому перед проведенням операції аналізувалися наслідки можливої ​​втрати оперативної техніки і заходи по мінімізації їх негативного характеру.

Перші спроби автоматизації запису розмов

З моменту появи мікрофонів, придатних для проведення таємних операцій акустичної розвідки, і приблизно до середини 30-х років минулого століття зміст підслуханих переговорів фіксувався оператором поста контролю на папері. Це, з одного боку, різко знижувало можливість перевірки об’єктивності зафіксованої інформації, з іншого – вимагало постійної присутності на посту контролю декількох співробітників, причому, щоб уникнути втрати або спотворення інформації, підслуховування особливо важливих об’єктів велось одночасно кількома співробітниками.

Саме тому з самого початку були спроби автоматизувати процес фіксації підслуханих розмов. Винаходилися і випробовувалися різні засоби звукозапису, – зокрема, в 30-і роки радянським винахідником А. Шоріним був виготовлений так званий “шорінофон”, що працював за принципом грамзапису, але використовував в якості носія кіноплівку. На 40-метровій стрічці могло розміститися до 2 годин фонограм в кілька доріжок. Ці апарати вироблялися до війни в промислових обсягах, використовувалися в радіомовленні і, з високою ймовірністю, в розвідці і контррозвідці.


(шоринфон)

Однак, з 30-х років минулого століття і на кілька десятиліть вперед цю нішу щільно зайняли магнітофони.

Так, в 1927 році німецький інженер Фріц Пфлеймер отримав патент на використання для звукозапису паперової стрічки з напиленням на неї магнітним порошком. У 1932 році компанія AEG з використанням винаходу Пфлеймера почала виробляти прилад для магнітного запису під назвою “Магнетофон-К1” (так-так, саме “магнетофон”!). Плівка для нього виготовлялася концерном BASF.

У 1941 році AEG почала випуск магнітофонів нового покоління з якістю запису, поліпшеним за допомогою високочастотного підмагнічування плівки змінним струмом. Вони дозволяли фіксувати акустичні хвилі в діапазоні частот до 10 кГц, що дозволяло значно підвищити розбірливість і впізнаваність мови.

Впровадження магнітофонів в арсенал оперативної техніки дозволило забезпечити безперервне цілодобове спостереження за контрольованим об’єктом, перевірку об’єктивності видобутої інформації за рахунок фіксації і довготривалого зберігання перехоплених розмов, і тим самим істотно скоротити чисельність персоналу підрозділів акустичної розвідки.

Таким чином, до середини 30-х років ХХ століття дозріли необхідні передумови до широкомасштабного розгортання операцій по підслуховуванню, перетворення їх з одиничних заходів в досить звичайний інструмент спецслужб. Нагадаємо, що на той час акустична розвідка виконувала поставлені перед нею завдання за допомогою: 1) закладних дротових мікрофонів; 2) стетоскопів; 3) направлених мікрофонів, – як мінімум, параболічних і трубчастих.

Успіхи Німеччини в сфері прослуховування

Світовим лідером в сфері розробки, виробництва і застосування спеціальної техніки для підслуховування вважалася Німеччина, причому, якщо в Веймарській Німеччині її лідерство в цій сфері визначалося загальним високим рівнем розвитку технологій, то після приходу до влади Гітлера потужний імпульс розвитку спецтехніки було надано потребою тотального контролю за населенням Третього рейху з боку спецслужб, які очолювалися такими впливовими особистостями, як Гіммлер і Герінг.

Так, вже в 1934 році ні хто інший, як міністр нацистського уряду і майбутній військовий злочинець Ялмар Шахт виявив у себе в вітальні потайний мікрофон, встановлений його покоївкою, яка виявилася агентом гестапо.

У березні 1938 року за особистим наказом Гітлера, який виявляв глибокий інтерес до окультизму, спеціальною групою СС була організована операція по прослуховуванню зустрічі провідних астрологів Німеччини, що відбулася в замку Wartburg.

Чи не найбільшу популярність в післявоєнний період набула надзвичайно успішна операція гестапо, натхненником якої виступив шеф начальник Головного управління імперської безпеки Г. Гейдріх, а реалізатором – ще більш відомий керівник політичної розвідки рейху В. Шелленберг. В ході операції вже досить відомий на той час елітний бордель, що належав агенту гестапо Кітті Шмідт і розташований в Берліні-Шарлоттенбурге на Гізебрехтштрассе, 11, був таємно обладнаний засобами підслуховування і фотокамерами. Для борделя за наказом Шелленберга підібрали “жінок і дівчат розумних, багатомовних, націоналістично налаштованих і схиблених на чоловіках”. Підібрані дівиці протягом двох місяців вивчали мови і вчилися вивідувати інформацію в розвідшколі в Зонтхофені. У березні 1940 року оновлений бордель відкрив двері в якості “світського салону” і набув популярності серед високопоставлених зарубіжних дипломатів, нацистських бонз і просто впливових персон. За перший рік роботи його відвідало близько 10000 чоловіків, при чому гестапо виготовило близько 3000 аудіозаписів (всього за час існування салону 25000). Крім цього, кожен вечір після завершення роботи всі “співробітниці салону”, в тому числі і господиня, писали докладні звіти, з якими потім порівнювалися результати звукозапису.

Таким чином були отримані відомості про плани Іспанії захопити Гібралтар, компрометуючі матеріали на генерала СС Зеппа Дітріха і міністра пропаганди ІІІ Рейху Й. Геббельса. У мережу прослушки гестапо також потрапили міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп і міністр закордонних справ Італії Галеаццо Чіано.

Однак, вже в 1940 році таємниця “салону Кітті” нібито стала відома англійській розвідці: її агент Роджер Уілсон під ім’ям прес-секретаря румунського посла Любо Кочелва став регулярним відвідувачем салону, встановивши довірчі відносини, а згодом завербувавши його “робітницю” Кітті. З її допомогою він нібито виявив дроти від мікрофонів в стіні і підключився до них, деякий час підслуховуючи відвідувачів салону одночасно з гестапо. Втім, нам достовірність цієї історії здається досить сумнівною.


        (Кітті Шмідт фото 1930-х років)

Використання засобів зняття інформації Радянським Союзом

Радянський Союз до середини 30-х років минулого століття не мав необхідних технологій і виробничих потужностей, – наприклад, мікрофони почали випускати в СРСР на тульському заводі “Октава” лише в середині 30-х років. Однак, не секрет, що до встановлення в Німеччині нацистського режиму між двома країнами здійснювалося широкомасштабне, в тому числі таємне співробітництво у військово-технічній сфері. Тому до 1933 року ОГПУ-НКВС закуповувало і застосовувало переважно німецьку спецтехніку. Однак, у другій половині 30-х років у зв’язку з радикальною зміною внутрішньополітичної ситуації в Німеччині і початком індустріалізації СРСР органи безпеки перенесли акцент на розробку і впровадження вітчизняної техніки акустичної розвідки, досягши на цьому терені значних успіхів.

Тим не менш, з самого початку 20-х років органи держбезпеки СРСР вже намагалися виготовляти спецстехніку власноруч. Першими організаціями, відповідальними за цей напрямок роботи, стали Спеціальний відділ Г. Бокія та Оперативний відділ Секретно-оперативного управління І. Сурта.

Застосування розробленої ними і закупленої за кордоном спеціальної техніки акустичної розвідки протягом 20 років покладалося на оперативні підрозділи. Зокрема в лютому 1937 року у 2-ому оперативному відділі (слідчо-розшукова робота) Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС було організовано Технічне відділення в складі 4-х груп: майстерні, лабораторії, будівельної групи і групи постачання.

Лабораторії була доручена розробка і винахід нових типів оперативної техніки і методів її використання. Майстерня ремонтувала техніку, що знаходиться в експлуатації. Будівельна група проводила будівельні та ремонтні роботи, пов’язані з впровадженням оперативної техніки: прокладала кабелі та лінії електропередач, налагоджувала сигналізацію, монтувала станції і комутатори. Група постачання повинна була забезпечувати технічним майном і матеріалами все Технічне відділення і представляла 2-й оперативний відділ в різних організаціях країни, які займались плануванням і постачанням.

7 серпня 1937 року на базі 2 оперативного відділу і спецвідділу ГУДБ організовано 12-й (оперативно-технічний) відділ ГУДБ, реорганізований в 1938 році в Відділ оперативної техніки, а через кілька місяців – у 2-й спецвідділ НКВС СРСР, з включеною в його склад Центральною лабораторією оперативної техніки.

Засобами підслуховування на стаціонарній основі були обладнані готельні номери в готелях, в яких зупинялися іноземці, зокрема, готель “Національ”. Іноземцям та радянським громадянам, які представляли оперативний інтерес, при поселенні в готель надавалися саме обладнані номери. Зокрема, за неперевіреною інформацією, в червні 1938 року прослуховувався номер М. Шолохова, який на деякий час приїхав в Москву. Прослуховуванням готельних номерів займалося 1-е відділення 2-го спецвідділу НКВС.

У той же час за прослуховування приміщень посольств і консульств, в першу чергу, головних супротивників, – Польщі, Німеччини та Японії, відповідала контррозвідка (1-е відділення 3-го відділу 1-го управління ГУДБ НКВС). Їй, зокрема, вдалося встановити мікрофони в кабінеті німецького військового аташе в Москві генерала Ернста-Августа Кестрінга, в результаті чого напередодні війни була отримана інформація про початок знищення в німецькому посольстві секретних документів, що підтверджувало неминучість агресії Німеччини проти СРСР.

У жовтні 1941 року при загрозі захоплення Москви німецькими військами радянський уряд і іноземні дипломатичні місії тимчасово евакуювалися в м. Куйбишев (нині Самара). Це дало НКВС хорошу можливість обладнати засобами прослушки спорожнілі будівлі посольств.

Техніка підслуховування активно застосовувалася органами держбезпеки і в цілях оперативного забезпечення найважливіших міждержавних заходів – Тегеранської і Ялтинської конференцій країн-учасниць антигітлерівської коаліції. Зокрема, син Л. Берії С. Берія, який особисто брав участь у підготовці відповідних операцій, згадував: “Як і в Тегерані, в Ялті обладнали підслуховуючою апаратурою всі приміщення, які займали учасники конференції, але цим справа не обмежилася. Нова апаратура дозволяла нам вести постійний запис розмов не тільки в будівлях, виділених для американської та англійської делегацій, а й, скажімо, в парку за допомогою спрямованих мікрофонів. Якщо цікавлячий нас об’єкт знаходився на відстані до 50-100 м, проблем тут не виникало”.

Звичайно, в ході цих заходів головними об’єктами зацікавленості НКВС були президент США Ф. Д. Рузвельт і прем’єр-міністр Великобританії У. Черчілль. Для підслуховування їх бесід і розмов осіб з їх оточення НКВС застосовувала одну з перших моделей спрямованого мікрофона.

У той же час сумнівно, щоб співробітникам НКВС вдалося отримати з цих переговорів дійсно цінну інформацію, не призначену для стороннього вуха. Припускаємо, що частина підслуханої інформації озвучувалася Рузвельтом і Черчіллем саме з розрахунку на те, що її підслухають, – адже співробітники їх служб безпеки теж були не ликом шиті, певно ретельно інструктували своїх “підопічних” і інформували їх про можливості НКВС. Крім того, вже в той час служби безпеки високопоставлених осіб перед їх офіційними візитами обов’язково проводили пошук пристроїв підслуховування в приміщеннях, відведених для учасників делегацій.

Інше питання, наскільки успішно вони справлялися з цими обов’язками? Час показав, що далеко не завжди, і про це мова піде в наступній публікації.

Костянтин Ходирев,

керівник відділу інформаційної безпеки компанії IAC

news
Читайте також
05.02.2024
Новини
Чи достатньо перевірити на прослушку тільки авто та офіс?

Сьогодні ми б хотіли поговорити на тему інформаційної безпеки та приватності за межами «звичних» місць Вашого перебування і діяльності.

31.01.2024
Новини
Які компетенції повинен мати спеціаліст з виявлення закладних пристроїв?

В діяльності з виявлення прослушки є два ключових фактори, які дозволяють гарантувати результат перевірки, і один з них - це спеціаліст, який її виконує.

Знайдено спеціалістами IAC
25.01.2024
Знайдено спеціалістами IAC
Знайдено спеціалістами IAC: GPS трекер від знайомого.

Клієнт приїхав на перевірку, оскільки автомобілем деякий час користувався знайомий родини. В ході перевірки був знайдений GPS трекер