Оформити замовлення
Є питання?

Бездротове прослуховування - винахід ендовібратора

14.09.2021
Публікації

Прорив: “Златоуст”, “Сповідь” і “Easy Chair”

Протягом 20х-40х років минулого століття спецслужби провідних технологічно розвинених країн світу настільки звикли до застосування дротових мікрофонів для прослуховування, що не були готові до тих сюрпризів, які винайшла для них радянська розвідка.

Історія появи такого сюрпризу під назвою “Златоуст” бере свій початок в кінці 30-х років, коли в одну з так званих “шарашек” НКВС потрапив талановитий інженер Лев Сергійович Термен. Отримавши ще в царські часи хорошу технічну освіту в галузі радіофізики, на початку ХХ років Л. Термен влаштувався завідувачем лабораторії Фізико-технічного інституту в Петрограді-Ленінграді і в перше післяреволюційне десятиліття встиг заявити декілька серйозних винаходів, – зокрема, електромузичний інструмент “терменвокс”, кілька автоматичних пристроїв і одну з перших систем телебачення. Ці винаходи принесли йому міжнародну популярність, і в 1928 році, залишаючись громадянином СРСР, він переїхав на постійне місце проживання в США. Там він зайнявся приватним бізнесом, став досить популярним і мав широкі зв’язки в місцевій науковій, культурній та політичній еліті. Можливо однак, що виїхав він не по своїй волі, а за завданням радянської розвідки. У всякому разі, через деякий час після виїзду він почав виконувати її завдання, а створені ним компанії використовувалися для прикриття розвідувальної діяльності ОДПУ / НКВС на території США.


Лев Сергійович Термен, 1930-е гг.

У розпал “великого терору” в 1938 році Л. Термена, як і багатьох інших розвідників, відкликали в Москву і рік потому за безпідставним звинуваченням засудили до 8 років тюремного ув’язнення.

Першу частину свого терміну Л. Термен відбував на золотих копальнях в Магадані, однак, вже в 1940 році його перевели в “тюремне” конструкторське бюро ЦКБ-29, де він працював під керівництвом відомого і теж арештованого авіаконструктора А. Н. Туполева рука об руку з іншим ув’язненим – С. П. Корольовим, займаючись системами дистанційного радіоуправління.

Будучи ентузіастом-винахідником, одночасно з дослідженнями в дорученому йому і С. Корольову напрямку в 1943 році Л. Термен розробив пристрій підслуховування, якому НКВС присвоїло кодове найменування “Златоуст”. Називати подібного роду вироби “мікрофонами” з технічної точки зору не зовсім коректно, тому згодом їх виділили в особливу категорію “ендовібратори”. На той час єдиний в світі ендовібратор Л. Термена мав величезні переваги перед традиційною технікою підслуховування:

  • по-перше, він був надзвичайно мініатюрний, оскільки представляв собою простий механічний пристрій, – виготовити аналогічний електронний пристрій при тому рівні технологій не представлялося можливим;
  • по-друге, ендовібратор не вимагав для роботи підключення по дротах джерел енергії, необхідних для електронного пристрою;
  • по-третє, для прослуховування приміщення не потрібно було прокладати провідну лінію зв’язку від “Златоуста” до віддаленого пункту контролю.

Винайти “Златоуст” стало можливим завдяки синтезу знань Л. Термена в області радіофізики і досвіду проведених ним робіт по радіотелеуправленію, а також освоєнню до середини 40-х років минулого століття діапазону ультракоротких хвиль, в якому можлива передача відносно широкосмугових сигналів, що дозволяють без серйозних спотворень відтворювати акустику приміщень.

“Златоуст” представляв собою мініатюрний порожнистий металевий циліндр з мембраною і дротом довжиною 9 дюймів, який механічно з’єднувався з мембраною і виконував функції антени.

Для прослуховування приміщення, в яке був впроваджений “Златоуст”, необхідно було з деякої відстані опромінювати його потужним зондируючим радіосигналом. Мембрана винаходу коливалася під впливом акустичних хвиль, створюваних розмовами і шумами в приміщенні, ці коливання транслювалися на антену “Златоуста”. У момент опромінення зондируючим радіосигналом частина електромагнітної енергії відбивалася від антени, яка вібрувала під впливом мембрани і вносила в відбитий радіосигнал паразитную фазову модуляцію, по якій на приймальному кінці можна було відновити акустику прослуховуваного приміщення.

«Троянський кінь» в посольстві США

17 грудня 1943 нарком внутрішніх справ Л. Берія доповів про винахід Л. Термена Й. Сталіну, і через деякий час НКВС розробило розвідувальну операцію “Сповідь” по впровадженню “Златоуста” в кабінет посла США в СРСР Вільяма Аверелла Гаррімана.

Першою спробою впровадження вважається організована НКВС пожежа в посольстві США, куди співробітники радянської розвідки спробували проникнути під виглядом пожежних. Однак, охорона посольства ці спроби припинила.

Тоді НКВС вирішило схитрувати, скориставшись мудрістю древніх греків. За наказом Л. Берії для створення своєрідного “троянського коня” йому доставили два десятка сувенірів з дерева, кістки і шкіри. Але викликані для експертної оцінки вчені-академіки радіотехнік Аксель Берг і фізик Абрам Йоффе забракували представлені зразки, наполігши на виготовленні сувеніру, спеціально пристосованого для впровадження “Златоуста”. Після деяких роздумів вони замовили виготовлення герба США з цінних порід дерева, в який група фахівців Оперативно-технічного управління НКВС і вмонтувала “Златоуст”. У ніздрях зображеного на гербі білоголового орла – символу США, – були вирізані невеликі закамуфльовані отвори, від яких звук з приміщення по спеціальному акустичному каналу потрапляв на мембрану виробу.

Для розміщення джерела зондуючого радіосигналу (генератора) з кодовою назвою “Лось”, який випромінював на частоті 800 МГц, НКВС зняло комунальну квартиру на верхньому поверсі житлової будівлі по вул. Мохова, а в сусідньому житловому будинку орендували житло для встановлення апаратури прийому та демодуляції відбитого радіосигналу, а також запису отриманих розмов.

З метою конспірації на балконах, що виходили на посольство, як і раніше вивішувалася для просушування білизна, а жінки (сержанти держбезпеки) по неділях витрушували килимки.

Приводом для вручення сувеніру вибрали відкриття в лютому 1945 року відновленого піонерського табору “Артек” в Криму. В період проведення Ялтинської конференції держав-учасниць Антигітлерівської коаліції на запрошення народного комісара закордонних справ В. Молотова цей захід повинні були відвідати президент США Франклін Делано Рузвельт і Прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль.

НКВС розраховувало, що внаслідок дефіциту часу ні Рузвельт, ні Черчілль на відкриття не приїдуть, а направлять своїх представників, – швидше за все, послів.

Так і сталося. На зустріч з піонерами прибули посол США Аверелл Гарріман і його британський колега сер Арчибальд Керр. В кінці заходу А. Гарріман від імені уряду США презентував піонерам чек на 10 тисяч доларів, після чого вдячні піонери виконали англійською мовою американський гімн “Зоряний прапор” і

урочисто внесли в зал величезний покритий лаком дерев’яний герб Сполучених Штатів, а директор “Артека” вручив послу паспорт-сертифікат герба, підписаний “всесоюзним старостою” М. Калініним.

Схвильований А. Гарріман вигукнув: “Я не можу відірвати від нього очей! Куди ж мені його дівати?”. На заході був особистий перекладач Сталіна В. Бережков, заздалегідь проінструктований НКВС, який ненав’язливо зауважив: “Так повісьте в робочому кабінеті. Англійці помруть від заздрості”.

Ось таким чином “Златоуст” потрапив в кабінет посла США в СРСР, пропрацювавши там 7 років, переживши чотирьох послів (Аверелла Гаррімана, Уолтера Сміта, Алана Кірка і Джорджа Кеннана), а також кілька капітальних ремонтів інтер’єру, протягом яких жоден з послів не наважувався перемістити герб в інше приміщення.

Спроби виявлення «Златоуста»

Через деякий час після вдалого початку операції “Сповідь” американці почали підозрювати наявність в посольстві джерела витоку інформації, оскільки вищі керівники СРСР і радянського зовнішньополітичного відомства були надмірно добре обізнані про плани і задуми, що обговорювалися в посольстві. Проте, систематичні пошукові роботи в посольстві результатів не приносили.


Якщо вірити відкритим джерелам, виявити “Златоуст” вдалося тільки керівнику групи з пошуку закладних пристроїв підслуховування Секретної служби США Джону Форду, який відповідав за виявлення “жучків” у дипломатичних місіях США, Великобританії і Канади.

Зимою 1952 року ЦРУ зорієнтувало Д. Форда на пошук незвичайної апаратури підслуховування в посольстві США в Москві. За однією з версій, ЦРУ отримало інформацію про її існування від МІ-5 (британська контррозвідка), а саме, від фахівця фірми “Марконі” Пітера Райта, який консультував цю спецслужбу і був притягнутий до розслідування незвичайного випадку, що мав місце в 1951 році в посольстві Великобританії в Москві. Нібито один з англійських дипломатів-розвідників, чергуючи на внутріпосольском посту радіорозвідки і займаючись рутинною роботою по прослуховуванню радіообміну радянської військової авіації, випадково почув в динаміці гучний і ясний голос британського військово-повітряного аташе, який перебував у будівлі посольства. Знаючи, що наявність акустики приміщення в радіосигналі є демаскуючою ознакою закладного пристрою, впровадженого в приміщення, розвідник-дипломат негайно повідомив про це в Лондон. Британське дипломатичне відомство доручило перевірити цю інформацію Дону Бейлі, інженеру дипломатичної служби, і Джону Тейлору, ветерану Другої світової війни, інженеру-досліднику спеціальній лабораторії Міністерства пошт, яка виконувала особливо важливі роботи для МЗС Великобританії. У свою чергу, Д. Тейлор залучив до розслідування П. Райта, з яким перебував у приятельських стосунках і якого знав як висококласного фахівця з радіотехніки. У своїх мемуарах П. Райт писав: “Перед від’їздом до Москви я проінформував Бейлі, як найкраще шукати підслуховуючий пристрій. Вперше я почав розуміти, наскільки відсталою була технічна служба британської розвідки. Вона навіть не мала відповідної апаратури, і я повинен був самостійно допомогти в підготовці Бейлі “.

Таким чином, вийти на слід “Златоуста” в посольстві США американцям нібито допомогли британські колеги, які випадково виявили ознаки наявності такого пристрою в своєму посольстві. Однак, поки що більш переконливими здаються здогадки колишніх співробітників КДБ про те, що інформацію про “Златоуст” “злив” американцям агент-ініціативник, офіцер ДРУ Петро Попов, який служив дорученцем у генерала Сєрова, який став потім першим головою КДБ. Попов користувався довірою Сєрова, був присутній на вечірках за участю генерала, часто виконував його особисті доручення аж до від’їзду до Австрії, де в 1952 р. і 1953 р. звертався до американців з пропозиціями про співпрацю, передаючи при цьому важливі оперативні відомості.

За спогадами колишнього учасника операції “Сповідь”, ветерана Оперативно-технічного управління (ОТУ) КДБ СРСР В. Гончарова, саме після зради П. Попова в 1952-1953 році американці різко активізували проведення в посольстві пошукових робіт із застосуванням суперсучасної радіотехнічної апаратури, яка раніше ними не використовувалася.

Як би там не було, прибувши до Москви і провівши ретельний пошук в британському посольстві Д. Бейлі нічого не виявив. На підставі цього П. Райт припустив, що за американським посольством ведеться зовнішнє спостереження, за командою якого пристрій вмикається і вимикається.

Через багато років цю версію підтвердив і В. Гончаров, який розповів, що органи держбезпеки дуже уважно стежили за всіма американцями, які прибувають в Москву, прагнучи виявити серед них фахівців з пошуку закладних пристроїв. До певного моменту це вдавалося, і “Златоуст” на час пошукових заходів відключався (просто припинялася робота генератора “Лось”), робота якого відновлювалася за сигналом зовнішнього спостереження про припинення пошукових робіт.

Дж. Форд серйозно поставився до версії П. Райта про зовнішнє спостереження і дистанційне управління пристроєм. Для того, щоб перехитрити чекістів, співробітники його команди випустили з будівлі посольства переодягнених і загримованих співробітників охорони, залишившись лежати на підлозі з включеною пошукової технікою. В цей час знаходився в кабінеті і проінструктований ними посол США Джордж Кеннан, який зачитував вголос уривки з офіційної історії Державного департаменту, імітуючи диктовку секретарю дипломатичної телеграми.

Коли переконані в від`їзді спеціалістів з пошуку чекісти необережно включили “Лося”, американці виявили потужне радіовипромінювання, зафіксували акустичну “зав’язку” і, послідовно оглянувши все приміщення, звернули увагу на дерев’яний герб. Демонтувавши і розібравши його, вони виявили всередині абсолютно невідомий і нікому не зрозумілий пристрій, який одержав у них найменування “The Thing” ( “Річ” або “Щось”).

Не зайвим буде зауважити, що в той час американські спецслужби не зважилися розкрити перед громадськістю факт 7-річного прослуховування посольства в Москві. Вони зробили це лише в 1960 р в якості відповіді на знищення радянською ППО літака-шпигуна У-2 під управлінням Г. Пауерса, щоб довести, що шпигунством займаються обидві сторони.

Створення аналогових версій радянського ендовібратора: історія «Easy Chair»

Відразу після вилучення виріб “The Thing” піддався ретельному вивченню. Але розібратися в приципі його роботи фахівцям ЦРУ і ФБР не вдалося. І тоді американці звернулися за допомогою до британських колег.

Відгукнувшись на їх прохання, британці доручили розгляд “The Thing” вже відомому нам Джону Тейлору, який традиційно залучив до цього Пітера Райта. Тейлор повідомив Райту, що “американські пошуковики, обстежуючи кабінет посла США в Москві в рамках підготовки до візиту Державного секретаря США у СРСР, виявили невеликий пристрій всередині дерев’яної копії герба. Пошукова апаратура зафіксувала “зав’язку” на частоті 800 МГц, однак після вилучення виявлений пристрій ніяк не реагував на цю частоту”.

В урочистій обстановці в дослідницькому центрі “Марконі” в Ессексі американці передали “The Thing” Д. Тейлору і П. Райту. Після ретельного огляду виробу П. Райт вказав американцям на пошкодження мембрани, на що отримав відповідь про необережного американського вченого, який випадково просунув через неї палець.

Шляхом двомісячних проб і помилок П. Райту вдалося відремонтувати пошкоджену діафрагму, почати пошук частоти зондуючого сигналу і, нарешті, змусити “The Thing” заробити на частоті 800 МГц. Через два місяці відбулася демонстрація роботи “The Thing” американським колегам.

Через 18 місяців П. Райт виготовив подібну систему підслуховування з кодовою назвою “Satyr” (“Сатир”). “Satyr” мав антени для передавача і приймача, закамуфльовані під звичайні британські парасольки, і міг транслювати акустику приміщення на відстань до 30 метрів. Райт згадував, що американці замовили йому 12 нових пристроїв, потім зробили копії з креслень і самостійно виготовили ще 20 комплектів. Американську версію пристрою, за словами Райта, назвали “Easy Chair” ( “М’яке крісло”), а потім в ЦРУ воно отримало назву “Mark-II” і “Mark-III”. У той же час американці так і не змогли домогтися прийнятної якості відбитого сигналу.

Проте, не дивлячись на гірші характеристики “Easy Chair” у порівнянні з “Златоустом”, в 1957 році американські спецслужби спільно з канадськими колегами вмонтували два цих вироби в стіни майбутнього посольства Польської Народної Республіки в м. Монреаль (Канада). Але незабаром поляки їх виявили і вилучили. У 1959 році П. Райт допомагав Австралійській розвідувальній службі ASIO встановлювати пристрій “Easy Chair” в дерев’яну раму одного з вікон радянського посольства в Канберрі (Австралія).

Разом з тим існує альтернативна історія операції “Easy Chair”, викладена голландським кореспондентом Маурітцем Мартайном на сторінках журналу De Correspondent.

За його словами, аналог “Златоуста” був розроблений для американських спецслужб невеликою голландською компанією Nederlands Radar Proefstation (“Нідерландська радарна дослідна станція”, NRP), яка спеціалізувалася на дослідженнях в області радіолокації і радіозв’язку, і співпрацювала з ЦРУ аж до свого закриття на початку 1990-х. Знаходилась NRP на мальовничій віллі в Ноордвійку, яку орендував засновник компанії Йоп ван Дейк – голландський радіоаматор, член Опору, політик і винахідник. Під час війни ван Дейк працював на секретне агентство зв’язку, що відповідало за технічне забезпечення комунікацій між учасниками Опору і урядом у вигнанні. Під час цієї роботи він познайомився з майбутнім керівником голландських спецслужб Луїсом Ейнтховеном, який згодом і звів ЦРУ зі “стартапом” ван Дейка.

Безпосередньо в операції “Easy Chair” і афільованих з нею проектах ЦРУ нібито “втемну” задіяло п’ять співробітників NRP. Більш того, про обсяг співпраці між ЦРУ і NRP не знали навіть голландські спецслужби. Роботу ЦРУ оплачувало готівкою – агенти привозили Йоп ван Дейку додому дипломати з грошима, а той контрабандою вивозив їх до Швейцарії, де завів рахунки для себе та інших учасників секретного проекту. Незважаючи на щедре фінансування (за оцінками De Correspondent, не один мільйон доларів), на відтворення працездатного аналога “The Thing” у інженерів NRP пішло шість років.

Після його успішних випробувань в 1958 році вдалося впровадити “Easy Chair” в будівлю посольства СРСР в Гаазі. Голландські спецслужби з’ясували, що посольство замовило на місцевій фабриці партію меблів – дві тумбочки, журнальний столик і письмовий стіл. Після недовгих умовлянь меблевики погодилися ще до фарбування привезти меблі в умовлене місце. Пристрій розмістили в столі під шарами фарби і лаку. Співробітники радянського посольства, перевіривши меблі, нічого не помітили.

Приблизно в той же час голландські спецслужби спільно з ЦРУ і NRP впровадили пристрій підслуховування в посольство КНР. На цей раз в будівлю вони пробралися разом з поліцейськими, які розслідували смерть одного зі співробітників посольства. Однак незабаром посольство КНР переїхало, і впроваджений в нього пристрій “Easy Chair” залишився незатребуваним.

Таким чином, винахід Л. Термена слід вважати технологічним проривом в операціях акустичної розвідки, який поклав початок масовому застосуванню ендовібраторов. У зв’язку з цим не зайвим буде відмітити, що в принципі ендовібратором може служити будь-який порожнистий виріб (металевий, з освинцьованого скла і т.д.), що має досить тонкі стінки, добре вібруючі під впливом акустичних хвиль і відображає радіосигнали, – головне, мати при цьому досить потужний радіопередавач і чутливий радіоприймач. Але, як відомо, у людини під впливом потужного радіовипромінювання виникають симптоми променевої хвороби. І, мабуть, не без підстав колишній міністр закордонних справ України А. Зленко в своїх мемуарах пише, що під вечір у співробітників Постійного представництва України при ООН виникали сильні головні болі, причиною яких він вважає роботу апаратури підслуховування.

Що ж стосується самого винаходу і його автора, то сьогодні копія “The Thing” займає почесне місце серед експонатів Національного музею криптографії США, а його творець Л. Термен був звільнений з табору, став лауреатом Сталінської премії першого ступеня і орденоносцем, спокійно дожив до 1993 року і зробив ще один проривний винахід в технологіях акустичної розвідки, про який піде мова в наступній публікації.

 

news
Читайте також
26.08.2021
Публікації
Підслуховування в епоху електрики

Історія підслуховування в епоху електрики

прослушка У кабінеті
16.08.2021
У кабінеті голови Закарпатської митниці виявили прослушку

Після зміни керівництва Закарпатської митниці в кабінеті начальника виявили «прослушку». СБУ почала розслідування за фактом незаконного збору даних.

10.08.2021
Публікації
Як у стін з’явилися вуха

Історія виникнення прослуховки, або як у стін з'явилися вуха?